ЕТАПИ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ У КОНТЕКСТІ РЕЗИЛЬЄНТНОГО УПРАВЛІННЯ

Анотація

Вступ. Сучасні сільські території стикаються з посиленням екологічних та кліматичних викликів, що ускладнюються наслідками війни та деградацією природних ресурсів. Це зумовлює потребу у пошуку нових підходів до управління, здатних забезпечити адаптацію, відновлення та довгострокову стійкість соціо-екологічних систем. Особливого значення набуває врахування ролі природного капіталу й екологічних чинників, які визначають межі стійкого розвитку територій. Актуальність дослідження пов’язана з необхідністю формування інтегрованих моделей резильєнтного управління, узгоджених з європейськими підходами до відновлення довкілля та розвитку сільських територій.

Методи. У дослідженні застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує положення теорії резильєнтності та соціо-екологічних систем. Використано структурно-аналітичний метод для систематизації екологічних детермінант, метод концептуального моделювання – для виокремлення етапів трансформаційної екологізації та порівняльний аналіз – для узгодження міжнародних підходів (ЄС, OECD, FAO). Додатково застосовано елементи інституційного аналізу та логіко-структурний підхід для оцінювання взаємодії екологічних, соціальних та управлінських чинників.

Результати. Автором виокремлено та концептуально обґрунтовано три етапи трансформаційної екологізації сільських територій у межах конвергентної еволюції резильєнтного управління: фрагментований, інтегрований і поліцентрично-проактивний. Систематизовано екологічні детермінанти резильєнтності та визначено їхню структурну роль у формуванні адаптивної, відновлювальної й трансформаційної спроможності соціо-екологічних систем. Встановлено, що стійкість сільських територій забезпечується не окремими чинниками, а їх комплексною взаємодією з інституційними та управлінськими компонентами. Узгодження міжнародних підходів (ЄС, OECD, FAO) дозволило сформувати інтегровану концептуальну рамку трансформаційної екологізації в системі резильєнтного управління.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень пов’язані з поглибленням кількісного та просторового аналізу екологічних детермінант резильєнтності з використанням ГІС-технологій, супутникового моніторингу та цифрових двійників територій. Важливим напрямом є також порівняльне оцінювання міжнародних практик екосистемного управління для їх адаптації до різних моделей сільського розвитку.