СОЦІАЛЬНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО В АКВАКУЛЬТУРІ: ІНКЛЮЗИВНІ МОДЕЛІ ДЛЯ ЗАЙНЯТОСТІ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

Анотація

Вступ. У сучасних умовах соціально-економічних трансформацій та наслідків воєнних викликів в Україні особливої актуальності набувають пошуки нових підходів до забезпечення зайнятості сільського населення, підвищення його соціальної стійкості та економічної активності. Особливий потенціал для розвитку соціального підприємництва має сфера аквакультури – вирощування риби та інших водних біоресурсів.

Методи. У дослідженні застосовано метод аналізу та синтезу для узагальнення наукових підходів до соціального підприємництва та аквакультури. Використано порівняльний метод, що дозволив співставити зарубіжні та вітчизняні практики інклюзивних моделей у сфері зайнятості сільського населення. За допомогою статистичного аналізу вивчено тенденції розвитку аквакультури та рівень зайнятості у сільських територіях. Системний підхід застосовано для розкриття взаємозв’язку між соціальним підприємництвом, розвитком аквакультури та підвищенням соціально-економічної стійкості громад. Для оцінки ефективності моделей було використано метод експертних оцінок, що забезпечив врахування думки практиків та фахівців галузі.

Результати. Дослідження засвідчило, що соціальне підприємництво у сфері аквакультури є одним із найбільш перспективних напрямів розвитку сільських територій України. Виділено чотири ключові моделі соціального підприємництва в аквакультурі: кооперативні об’єднання, соціальні стартапи, інклюзивні партнерства та формати еко- й агротуризму. Кожна з них має свої переваги та обмеження, однак усі вони орієнтовані на поєднання виробництва з соціальними ефектами. Досвід зарубіжних країн підтверджує їхню ефективність, а українські приклади – реальність їх адаптації в національному середовищі.

Перспективи. У повоєнний період виникає потреба у нових дослідницьких підходах. Передусім варто зосередитися на розробленні прикладних механізмів масштабування інклюзивних бізнес-моделей в аквакультурі з урахуванням регіональних особливостей України. Окремої уваги потребує дослідження інтеграції цифрових технологій і «зелених» інновацій у соціальне підприємництво аквакультури. Крім того, доцільним є вивчення зарубіжного досвіду, зокрема країн ЄС та Азії, з метою адаптації ефективних інституційних практик до українських умов.