Економічний дискурс

ФОРМУВАННЯ КЛІМАТИЧНО РОЗУМНОГО АГРОБІЗНЕСУ ЯК ПРІОРИТЕТНОГО ВЕКТОРУ СТРАТЕГІЇ АДАПТАЦІЇ АГРАРНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ ДО ВИКЛИКІВ ЗМІНИ КЛІМАТУ

Анастасія Зеркаль — 2025-12-30

Вступ. Для України, де аграрний сектор має вагоме значення у структурі експорту та валової доданої вартості, наслідки зміни клімату набувають не лише екологічного, а й соціально-економічного характеру. Зниження врожайності, деградація ґрунтів і зростання виробничих ризиків негативно впливають на фінансову стійкість агропідприємств, конкурентоспроможність та продовольчу безпеку держави. За таких умов формування кліматично розумного агробізнесу постає пріоритетним напрямом стратегічної адаптації аграрного сектору України та передумовою забезпечення його довгострокової конкурентоспроможності й сталого розвитку.

Методи. Аналіз наукової та нормативно-правової літератури – для вивчення концепцій кліматично розумного агробізнесу, синтез і системний аналіз – для визначення ключових технологічних, економічних та управлінських факторів, експертні оцінки представників аграрного бізнесу, науки та державних органів – для ідентифікації пріоритетів адаптації.

Результати. Доведено, що інтеграція принципів кліматично розумного агробізнесу у виробничу та управлінську практику агропідприємств забезпечить стабільність виробництва та сприятиме сталому розвитку сільського господарства в умовах глобальної трансформації клімату, оскільки кліматично розумний агробізнес дозволяє знизити ризики втрат врожаю та зменшити негативний вплив екстремальних погодних явищ, підвищує продуктивність та економічну стійкість підприємств. Зазначено, що застосування адаптаційних заходів, таких як модернізація систем управління кліматичними ризиками та інтеграція цифрових платформ для прогнозування кліматичних явищ, сприятиме підвищенню ефективності агробізнесу та забезпечить раціональне використання природних ресурсів.

Перспективи. Подальші дослідження будуть спрямовані на визначення ефективності впровадження кліматично розумного агробізнесу з точки зору економічних та екологічних показників, моделювання сценаріїв адаптації агропідприємств до різних кліматичних умов та розробку практичних рекомендацій для підприємств аграрного сектору.

КЛІМАТИЧНА АДАПТАЦІЯ ЯК ВЕКТОР ДОВГОСТРОКОВОЇ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Андрій Карпенко — 2025-12-30

Вступ. Сільське господарство є однією з найбільш уразливих до кліматичних коливань галузей, що особливо актуально для України як держави з вагомою часткою аграрного сектору в економіці та експорті. Зростання масштабів і частоти кліматичних змін суттєво трансформує умови функціонування аграрних підприємств, підвищуючи рівень виробничих та фінансових ризиків і знижуючи передбачуваність результатів господарювання. У цих умовах кліматична адаптація набуває значення ключового вектора довгострокової стратегії їх розвитку, що зумовлює актуальність дослідження та необхідність наукового обґрунтування відповідних управлінських рішень.

Методи. У процесі дослідження використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, зокрема: методи аналізу й синтезу, індукції та дедукції – для уточнення сутності кліматичної адаптації; концептуального аналізу – при вивченні підходів щодо трактування кліматичної адаптації; системний та структурно-функціональний підходи – для дослідження механізмів формування й реалізації стратегій адаптації в умовах високої невизначеності; абстрактно-логічний метод – для формулювання висновків і практичних рекомендацій.

Результати. Доведено, що реагування на кліматичні виклики шляхом окремих, несистемних заходів не забезпечує належного рівня адаптаційної спроможності підприємств, у зв’язку з чим актуалізується необхідність переходу до комплексного стратегічного управління адаптацією. Обґрунтовано, що стратегія адаптації до кліматичних змін повинна розглядатися як складова загальної стратегії розвитку підприємства, орієнтована на підвищення його стійкості, зниження вразливості до кліматичних загроз і забезпечення стабільності функціонування в довгостроковій перспективі.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень полягають в удосконаленні стратегічних моделей управління адаптацією та оцінці ефективності поєднання державних стимулів із корпоративними практиками впровадження кліматично стійких технологій.

БРЕНД ДЕРЖАВИ ПІД ЧАС ВІЙСЬКОВОЇ АГРЕСІЇ: ВИКЛИКИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Олена Корчинська — 2025-12-30

Вступ. В умовах військової агресії проти України інформаційна війна істотно впливає на репутаційний капітал держави та її економічну стійкість. Формування сильного бренду країни стає стратегічним інструментом не лише протидії інформаційним загрозам, а й забезпечення економічної стабільності та зростання. Незважаючи на зростання кількості досліджень, присвячених інформаційній безпеці та публічній дипломатії, недостатньо опрацьованим залишається комплексний економіко-маркетинговий підхід до аналізу взаємозв’язку між інформаційною війною та брендингом держави. Це зумовлює необхідність поглибленого наукового дослідження зазначеної проблематики та визначає актуальність обраної теми.

Методи. У процесі дослідження використано сукупність загальнонаукових і спеціальних методів, що забезпечили комплексність і достовірність отриманих результатів. Теоретичною основою роботи стали методи аналізу та синтезу, індукції й дедукції, порівняння та узагальнення, які дали змогу систематизувати наукові підходи до вивчення процесів формування та управління національним брендом у контексті інформаційної війни. Застосування методів контент-аналізу та порівняльного аналізу дало можливість виявити особливості впливу інформаційних загроз і стратегічних комунікацій на позиціонування бренду України в умовах військової агресії.

Результати. Автором обґрунтовано, що стратегічне управління національним брендом є важливим чинником підвищення стійкості держави в умовах військової агресії та інформаційної війни. Ефективне використання маркетингових досліджень сприяє своєчасному виявленню інформаційних загроз, формуванню релевантних комунікаційних стратегій та адаптації іміджу країни до змін глобального інформаційного середовища.

У контексті посилення гібридних загроз з’ясовано, що національний бренд може виступати потужним інструментом зміцнення міжнародної репутації України та підвищення рівня довіри з боку суспільства. Встановлено, що ефективна система маркетингових досліджень і стратегічних комунікацій здатна не лише підтримувати позитивний імідж держави у кризових умовах, але й створювати нові перспективи її розвитку.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень полягають у вдосконаленні моделей вимірювання ефективності національного брендингу в умовах гібридних загроз, аналізі ролі цифрових медіа у глобальному позиціонуванні держави та розробленні антикризових комунікаційних стратегій. Особливої уваги потребує вивчення зв’язку між інформаційною безпекою та маркетинговими інструментами, що дозволить підвищити адаптивність бренду країни в умовах воєнного конфлікту та забезпечити його довгострокову стійкість.

ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОГО ПОРЯДКУ ОРГАНІЧНОГО ВИРОБНИЦТВА В СТРУКТУРІ ПРОДОВОЛЬЧОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Віталій Лаврук — 2025-12-30

Вступ. В умовах переходу України до ринкової економіки активно розпочався процес трансформації архітектоніки всієї економічної системи, що супроводжувався переглядом ролі держави, зміною інституційних механізмів регулювання та формуванням нових моделей взаємодії між суб’єктами господарювання в умовах зростаючої конкуренції й невизначеності.

Методи. У статті застосовано економіко-статистичні та аналітичні методи для оцінювання розвитку органічного виробництва, структури ринку та динаміки сертифікованих площ і виробників в Україні. Методологічну основу дослідження становив інституційний аналіз нормативно-правової бази, системи сертифікації та механізмів державного регулювання органічного сектору. Для узагальнення результатів використано системний і структурно-логічний підхід, що дозволив визначити місце органічного виробництва в архітектурі продовольчої системи України.

Результати. У результаті дослідження встановлено, що ефективність розвитку органічного виробництва в Україні безпосередньо залежить від якості інституціонального порядку, який формує правила, стимули та обмеження для суб’єктів продовольчої системи. Доведено, що узгодженість державного регулювання, системи сертифікації та ринкових інститутів є ключовою передумовою зростання пропозиції й попиту на органічну продукцію. Обґрунтовано, що інституційне зміцнення органічного сектору є необхідною умовою його стійкого розвитку та підвищення добробуту населення у післявоєнний період.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень пов’язані з поглибленим аналізом економічної ефективності органічного виробництва, механізмів формування внутрішнього попиту на органічну продукцію та оцінювання впливу інституційних змін на поведінку виробників і споживачів. Окремої уваги потребує розроблення інструментів державної підтримки та ринкового стимулювання органічного сектору з урахуванням стандартів ЄС і післявоєнних викликів розвитку агропродовольчої системи України.

FORMATION OF COMPETITIVE ADVANTAGES OF BUSINESS ENTITIES IN THE CONTEXT OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT WITHIN THE CONTEMPORARY ECONOMIC MODEL

Dmytro Maslov — 2025-12-30

Introduction. This article examines the impact of sustainable development and its individual components on the formation of competitive advantages of business entities within the context of the contemporary economic model. The relevance of the topic is determined by the current instability of the economic and political environment, the intensification of globalization challenges, and the necessity of implementing innovative technologies and digitalization in enterprise operations. A focus on sustainable development has become one of the key factors in achieving financial stability, social responsibility, and environmental balance in corporate activities.

Methods. The study was conducted using a combination of systemic, comparative, and logical analyses, along with economic modeling and synthesis of scientific approaches. The theoretical foundation of the research was based on the works of domestic and international scholars in the fields of sustainable development, innovation, digitalization, and enterprise competitiveness. In addition, practical examples of enterprises operating in contemporary conditions were considered, allowing a comprehensive assessment of both the opportunities and limitations associated with the implementation of sustainable development mechanisms.

Results. The study found that the principles of sustainable development contribute to the formation of competitive advantages through resource optimization, the adoption of new technologies, the enhancement of financial stability, and the maintenance of social and environmental responsibility. Key barriers to the implementation of sustainable development were identified, including a low level of technological equipment and digitalization, insufficient institutional support, and a lack of adaptation of sustainable development mechanisms to sector-specific requirements. It was shown that underestimating sustainable development processes reduces overall enterprise competitiveness and limits the ability to maintain market positions.

Discussion. The results of the study can be used to develop strategies for implementing sustainable development across different sectors of the economy, improve managerial decision-making, and enhance enterprise competitiveness in unstable external environments. Further research should focus on analyzing the interconnection between sustainable development and globalization processes, as well as developing practical mechanisms for integrating innovation and digitalization into sustainable development strategies.

ПРИХОВАНІ ДЕМОГРАФІЧНІ НАСЛІДКИ ВІЙНИ В УКРАЇНІ: ЗНИЖЕННЯ ВИЯВЛЕННЯ ОНКОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ЯК ПРОЯВ ДЕМОГРАФІЧНОГО РИЗИКУ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ

Вадим Пошелюжний — 2025-12-30

Вступ. Повномасштабна війна в Україні спричинила приховані негативні наслідки для здоров’я населення, які виходять за межі прямих втрат. Руйнування медичної інфраструктури та порушення програм раннього виявлення призвели до того, що зниження офіційної статистики онкозахворюваності у 2022 – 2024 роках є оманливим. Це свідчить про формування «прихованої» хвилі раку – накопичення недіагностованих випадків, що становить загрозу демографічній стійкості держави. Таке трактування доповнює чинні підходи (зокрема Національну стратегію контролю злоякісних новоутворень на період до 2030 року) та підкреслює необхідність інтеграції моніторингу відкладених наслідків війни до національних програм демографічної безпеки.

Методи. В дослідженні використано дані Національного канцер-реєстру України та звітів МОЗ за 2014 – 2024 роки. Дослідження проведено із застосуванням методів порівняльно-статистичного аналізу для оцінки динаміки захворюваності та смертності, а також методів описової статистики для аналізу регіональних, гендерних та кадрових змін.

Результати. У статті дослідження зосереджено на таких аспектах: 1) динаміка реєстрації нових випадків: виявлено різке скорочення фіксації онкозахворювань у 2022 році (до 106,2 тис. випадків) з подальшою нестійкою динамікою відновлення, що є наслідком недообліку через міграцію та обмежений доступ до медицини, а не реального покращення епідеміологічної ситуації; 2) регіональні та кадрові диспропорції: підтверджено критичне падіння рівня діагностики у прифронтових і окупованих областях на тлі відносної стабільності у західних регіонах, а також зафіксовано небезпечну тенденцію скорочення чисельності лікарів-онкологів, зокрема хірургів та радіологів; 3) демографічні наслідки: обґрунтовано, що зміщення виявлення раку на пізні стадії (III–IV) та феномен «відкладеної смертності» стануть ключовими чинниками скорочення очікуваної тривалості життя та збільшення навантаження на систему соціального забезпечення у післявоєнний період.

Перспективи. Ідентифікація феномену зниження виявлення онкозахворювань як специфічного демографічного ризику створює методологічне підґрунтя для прогнозування масштабів відкладеної смертності та розробки адаптивних стратегій відновлення системи скринінгу, що є критично важливим для збереження людського потенціалу та забезпечення демографічної стійкості України в умовах післявоєнного відновлення. Перспективи подальших наукових пошуків передбачають уточнення довгострокових наслідків скорочення діагностики для демографічної ситуації, розрахунок потенційного приросту смертності від онкопатологій і втрат у середній очікуваній тривалості життя протягом найближчих десятиліть.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЯК СКЛАДОВА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ВІДТВОРЕННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ СЕЛА

Людмила Пронько — 2025-12-30

Вступ. Людський капітал сільських територій є стратегічним ресурсом соціально-економічного розвитку країни, що визначає конкурентоспроможність аграрного сектору, стійкість продовольчої системи та спроможність держави до довгострокового зростання. Якісні характеристики людського потенціалу - рівень освіти, професійні компетенції, стан здоров’я, соціальна активність і підприємницька ініціатива – формують основу виробничої ефективності аграрної економіки та інноваційного розвитку сільських територій.

Методи. У статті застосовано системний та інституційно-економічний підходи для дослідження державної політики як складової організаційно-економічного механізму відтворення людського капіталу села. Використано методи аналізу й синтезу, наукової абстракції та логічного узагальнення для обґрунтування ролі державних інструментів, нормативно-правового забезпечення й програм підтримки у формуванні відтворювальних процесів. Порівняльний та структурно-функціональний аналізи застосовано для оцінювання узгодженості державної політики з цілями сільського розвитку.

Результати. Встановлено, що державна політика відіграє системоутворюючу роль в організаційно-економічному механізмі відтворення людського капіталу сільських територій, формуючи інституційні рамки, пріоритети розвитку та стимули для накопичення й використання людського потенціалу. Доведено, що результативність державної політики у цій сфері істотно залежить від якості інституційного середовища, рівня інтеграції соціальної, аграрної та регіональної політики, а також узгодженості управлінських рішень між різними рівнями влади. Обґрунтовано, що підвищення ефективності державної політики потребує переходу до системного, результатоорієнтованого підходу з використанням програмно-цільових інструментів, розвитку міжсекторального партнерства, посилення ролі територіальних громад і впровадження принципів стійкості та резильєнтності в умовах воєнних і післявоєнних трансформацій.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень пов’язані з поглибленням аналізу результативності інструментів державної політики у відтворенні людського капіталу села з урахуванням регіональних відмінностей та умов післявоєнного відновлення. Доцільним є розширення емпіричних досліджень щодо впливу децентралізації, цифровізації та міжсекторної взаємодії на ефективність організаційно-економічного механізму розвитку людського капіталу. Подальші наукові пошуки можуть бути спрямовані на обґрунтування адаптивних і резильєнтних моделей державної політики, здатних забезпечити стійкість відтворювальних процесів у середньо- та довгостроковій перспективі.

ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ У ЦИФРОВІЙ ЕКОНОМІЦІ: ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ РОЗВИТКУ НОВІТНЬОЇ МОДЕЛІ ЕКОНОМІКИ

Петро Пуцентейло — 2025-12-30

Вступ. Сучасні умови функціонування підприємств характеризуються високим рівнем конкуренції, що суттєво посилюється під впливом глобалізаційних процесів та активної цифровізації економіки. Розвиток цифрових технологій формує нові можливості для підвищення ефективності господарської діяльності, водночас висуваючи підвищені вимоги до адаптивності, інноваційності та здатності підприємств формувати стійкі конкурентні переваги. В умовах нестабільної економічної ситуації, воєнних викликів, втрати частини виробничого потенціалу та необхідності переходу до європейських стандартів ведення бізнесу питання цифрової трансформації підприємств набуває особливої актуальності.

Методи. У процесі дослідження застосовано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, зокрема аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, системний і структурно-логічний підходи, а також методи порівняння та узагальнення. Інформаційну базу дослідження становили праці вітчизняних і зарубіжних учених, аналітичні звіти, статистичні матеріали та відкриті джерела, що дозволило комплексно оцінити вплив цифрових технологій на конкурентоспроможність підприємств.

Результати. У статті систематизовано сучасні цифрові технології та визначено основні напрями їх використання в підприємницькій діяльності. Виявлено ключові проблеми, що виникають на етапі впровадження цифрових рішень, окреслено межі їх впливу на діяльність суб’єктів господарювання та запропоновано управлінські рішення, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності підприємств. Обґрунтовано, що застосування комплексного та системного підходу до цифровізації сприяє зростанню ефективності бізнес-процесів і формуванню довгострокових конкурентних переваг.

Перспективи. Отримані результати розширюють наукові підходи до дослідження конкурентних відносин у цифровій економіці та можуть бути використані в подальших дослідженнях і практичній діяльності підприємств з метою розробки ефективних стратегій цифрової трансформації. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на поглиблене вивчення механізмів формування конкурентних переваг підприємств у цифровій економіці з урахуванням стрімких технологічних змін і трансформації поведінки споживачів.

РЕГІОНАЛЬНІ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Богдан Сагайдак — 2025-12-30

Вступ. Сучасний розвиток аграрного сектору України потребує комплексного підходу до підвищення ефективності сільського господарства та сталого розвитку сільських територій. Особливу роль у цьому відіграють регіональні програми аграрного розвитку, які виступають інструментом реалізації державних і регіональних стратегій, спрямованих на оптимізацію використання ресурсного потенціалу, підвищення продуктивності, забезпечення продовольчої безпеки та економічного зростання територій. Проблематика багатовекторності та інтегрованості таких програм потребує системного аналізу та оцінки їх ефективності.

Методи. У процесі дослідження застосовано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, зокрема аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, системний і структурно-логічний підходи, а також методи порівняння та узагальнення. Інформаційну базу становили наукові праці дослідників та нормативні документи, що дозволило оцінити роль регіональних програм у підвищенні ефективності аграрного сектору та комплексному розвитку сільських територій.

Результати. У статті охарактеризовано сутність і структуру регіональних програм аграрного розвитку, проаналізовано критерії їх відбору та основні принципи реалізації. Виявлено переваги програмно-цільового підходу у забезпеченні прозорості фінансування, контролю досягнення цілей та інтеграції стратегічних завдань державного, регіонального і місцевого рівнів. Показано, що ефективне регіональне програмування сприяє підвищенню продуктивності сільського господарства, оптимальному використанню природних ресурсів та комплексному розвитку територій.

Перспективи. Отримані результати розширюють наукові підходи до дослідження регіональних механізмів розвитку аграрного сектору і можуть бути використані для удосконалення програмної бази, розробки стратегій регіонального розвитку та підвищення ефективності управлінських рішень у сфері сільського господарства. Подальші дослідження мають бути спрямовані на оцінку ефективності реалізації регіональних програм аграрного розвитку на основі кількісних економіко-статистичних показників та порівняльного аналізу результатів реалізації програм у різних регіонах України.

РОЛЬ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ У РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ЕКСПОРТУ УКРАЇНИ В ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОМУ КОНТЕКСТІ

Олександр Сауляк — 2025-12-30

Вступ. Аграрний сектор традиційно відіграє провідну роль у формуванні експортного потенціалу України, забезпечуючи значну частку валютних надходжень і підтримуючи макроекономічну стабільність. В умовах євроінтеграції аграрний експорт набуває нового значення, оскільки інтеграція до внутрішнього ринку Європейського Союзу супроводжується як розширенням ринкових можливостей, так і посиленням регуляторних та конкурентних вимог.

Методи. У статті використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Теоретичні положення ролі державної підтримки в розвитку аграрного експорту узагальнено із застосуванням методів аналізу та синтезу, індукції і дедукції, а також системного підходу. Для оцінювання динаміки, структури та напрямів трансформації аграрного експорту України в євроінтеграційному контексті застосовано статистичні методи, порівняльний аналіз на основі офіційних даних ДССУ, OECD та FAO. Обґрунтування пріоритетів державної підтримки здійснено з використанням інституційного аналізу, структурно-логічного моделювання та узагальнення міжнародного досвіду ЄС.

Результати. Встановлено, що державна підтримка відіграє визначальну роль у підвищенні експортної спроможності аграрного сектору України в умовах євроінтеграції, насамперед, через формування сприятливого інституційного середовища та адаптацію виробництва до стандартів ЄС. Обґрунтовано, що найбільший ефект забезпечують інструменти непрямої підтримки, орієнтовані на розвиток експортної інфраструктури, гармонізацію стандартів, сертифікацію та підвищення управлінських компетенцій аграрних підприємств. Доведено, що комплексне поєднання фінансових, регуляторних та інституційних заходів державної політики сприяє не лише зростанню обсягів аграрного експорту, а й його структурній трансформації у напрямі збільшення частки продукції з високою доданою вартістю. Визначено, що результативність державної підтримки значною мірою залежить від її узгодженості з євроінтеграційними зобов’язаннями України та довгостроковими цілями модернізації аграрного сектору.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень доцільно пов’язувати з поглибленим кількісним оцінюванням впливу інструментів державної підтримки на обсяги, структуру та додану вартість аграрного експорту України. Окремої уваги потребує розроблення економетричних і сценарних моделей оцінки ефективності «зелених» та інфраструктурних заходів державної політики в умовах євроінтеграції. Перспективними також є дослідження інтеграції аграрних підприємств України у європейські ланцюги доданої вартості з урахуванням регіональних особливостей, воєнних ризиків і післявоєнного відновлення.

КРЕАТИВНА ЕКОНОМІКА ЯК ДРАЙВЕР РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ІНІЦІАТИВИ ТА ІНФРАСТРУКТУРИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД У СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ

Іван Свиноус — 2025-12-30

Вступ. Сучасний розвиток територіальних громад у сільській місцевості України характеризується комплексом структурних викликів, серед яких демографічне скорочення населення, трудова міграція, недостатній рівень диверсифікації економічної діяльності, обмежений доступ до інновацій та інфраструктурні диспропорції. У цих умовах креативна економіка виступає інструментом трансформації розвитку територіальних громад, поєднуючи формування людського капіталу, розвиток підприємницької ініціативи, цифровізацію та модернізацію інфраструктури.

Методи. Використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, зокрема: діалектичний метод – для розкриття економічної сутності креативної економіки та її еволюції як чинника розвитку територіальних громад; системний підхід – для аналізу взаємозв’язку між креативним потенціалом, підприємницькою ініціативою та інфраструктурним забезпеченням сільських територій; порівняльний аналіз – для зіставлення міжнародного та вітчизняного досвіду розвитку креативних індустрій. Крім того, застосовано економіко-статистичні методи для оцінювання впливу креативного сектору на зайнятість і формування доданої вартості, інституційний аналіз – для визначення ролі формальних і неформальних механізмів підтримки підприємництва, а також методи узагальнення та наукової абстракції – для формування авторських висновків і обґрунтування стратегічних напрямів розвитку інфраструктури територіальних громад у сільській місцевості.

Результати. Результати дослідження засвідчили, що розвиток креативної економіки сприяє диверсифікації економічної діяльності сільських територій, активізації підприємницької ініціативи та модернізації інфраструктури територіальних громад. Встановлено, що інтеграція креативних індустрій, цифрових сервісів і культурного підприємництва забезпечує підвищення конкурентоспроможності громад, формування нових моделей зайнятості та зростання локальної економічної стійкості. Обґрунтовано, що впровадження креативних підходів у стратегії розвитку громад створює передумови для розвитку людського капіталу, залучення інвестицій і формування інноваційних екосистем у контексті післявоєнного відновлення сільських територій України.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням методичних підходів до оцінювання впливу креативної економіки на соціально-економічний розвиток територіальних громад у сільській місцевості. Важливим напрямом є вивчення механізмів інтеграції креативних індустрій у місцеві стратегії розвитку з урахуванням цифровізації, розвитку людського капіталу та інституційної підтримки підприємництва. Перспективним також є аналіз ролі креативної економіки у післявоєнному відновленні сільських територій, формуванні інноваційних екосистем і підвищенні економічної резильєнтності громад.

СТІЙКІСТЬ КРЕАТИВНИХ ІНДУСТРІЙ ДО ЕКОНОМІЧНИХ І ВОЄННИХ ШОКІВ

Володимир Синиця — 2025-12-30

Вступ. Економічні та воєнні потрясіння останніх років справили суттєвий вплив на функціонування національних економік, актуалізувавши проблеми їхньої стійкості та здатності до адаптації в умовах багатовимірної нестабільності. Для України ці виклики набули системного характеру внаслідок повномасштабної війни, що спричинила масштабні руйнування виробничої інфраструктури, дезінтеграцію логістичних ланцюгів, втрати людського капіталу та посилення макроекономічних дисбалансів.

Методи. У статті застосовано загальнонаукові та спеціальні методи економічного дослідження, зокрема аналіз і синтез – для узагальнення теоретичних підходів до оцінювання стійкості креативних індустрій в умовах економічних і воєнних шоків. Використано системний, інституційний і структурно-функціональний аналіз з метою виявлення чинників адаптивності, ролі людського капіталу та інституційного середовища у забезпеченні резильєнтності креативного сектору. Для обґрунтування висновків застосовано економіко-статистичні методи, порівняльний аналіз і узагальнення емпіричних даних, що дало змогу оцінити реакцію креативних індустрій на зовнішні шоки та їх здатність до відновлення.

Результати. У результаті дослідження встановлено, що креативні індустрії в умовах економічних і воєнних шоків характеризуються підвищеною стійкістю завдяки гнучким бізнес-моделям, високому рівню цифровізації, диверсифікації доходів і домінуванню людського капіталу. Доведено, що адаптивний потенціал креативного сектору обмежується інституційною нестабільністю, фінансовими обмеженнями та регіональною асиметрією розвитку, що підвищує вразливість малих суб’єктів господарювання. Обґрунтовано, що інтеграція розвитку креативних індустрій у цілісну державну економічну політику є необхідною умовою посилення економічної резильєнтності, диверсифікації економіки та збереження людського капіталу в середньо- та довгостроковій перспективі.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень доцільно пов’язувати з поглибленим кількісним оцінюванням стійкості креативних індустрій до багаторівневих економічних і безпекових ризиків з використанням динамічних та сценарних моделей. Важливим напрямом є аналіз ефективності інструментів державної політики підтримки креативного сектору з урахуванням регіональної диференціації, масштабів підприємств і форм зайнятості. Подальші дослідження також мають бути спрямовані на вивчення ролі міжсекторальної взаємодії, кластерних моделей і публічно-приватного партнерства у формуванні довгострокової економічної резильєнтності в післявоєнний період.

ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У ВІДНОВЛЮВАНУ ЕНЕРГЕТИКУ

Микола Фреїшин — 2025-12-30

Вступ. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю залучення міжнародних інвестицій у відновлювану енергетику в умовах глобальної декарбонізації, енергетичної нестабільності та поствоєнної трансформації економіки України. ВДЕ розглядаються як ключовий інструмент енергетичної безпеки, економічної модернізації та виконання міжнародних кліматичних зобов’язань. Водночас відсутність комплексних наукових підходів до організації міжнародного інвестування в умовах підвищених ризиків актуалізує потребу системного дослідження цієї проблематики.

Методи. У роботі застосовано міждисциплінарний підхід, який поєднує методи інституціонального аналізу, компаративістики, системного синтезу, правового аналізу міжнародних договорів та національного законодавства, а також кейс-метод для вивчення прикладів успішної реалізації інвестиційних механізмів у сфері ВДЕ в країнах G7, ЄС та Україні. Статистичну базу дослідження сформовано на основі відкритих даних IRENA, IEA, Eurostat, UkraineInvest, Кабінету Міністрів України, ЄБРР, Світового банку.

Результати: Стаття системно окреслює поняття засад організації міжнародного інвестування у ВДЕ як складного комплексу правових, інституційних, фінансових і регуляторних механізмів. Проаналізовано сучасну структуру, динаміку та географію міжнародних інвестицій у ВДЕ в Україні, ідентифіковано основні бар’єри (регуляторна нестабільність, воєнні ризики, інституційна фрагментація), а також надано компаративну оцінку інструментів стимулювання інвесторів у країнах ЄС та G7 (аукціони CfD, податкові пільги, гарантії MIGA, страхування воєнних ризиків, «зелені» облігації). Запропоновано підходи до побудови адаптованої для українських реалій моделі інституційного середовища, орієнтованої на післявоєнну реконструкцію та виконання міжнародних кліматичних зобов’язань.

Наукова новизна полягає у концептуалізації засад організації міжнародних інвестицій у ВДЕ як окремої економіко-правової категорії та пропозиції авторської систематизації структурних елементів цієї моделі. Також у роботі представлено порівняльний аналіз механізмів гарантування інвестицій, що включають арбітраж, страховий захист та змішане фінансування, в умовах підвищених ризиків та поствоєнної трансформації.

Перспективи. Результати дослідження можуть бути використані для формування державної політики у сфері залучення зовнішніх інвестицій до енергетики, підготовки нормативно-правових актів, гармонізації українського законодавства з acquis communautaire ЄС, а також при розробці регіональних програм сталого розвитку. Запропоновані підходи можуть бути адаптовані до інших країн із подібним ризиковим профілем. Подальші дослідження доцільно спрямувати на розробку ризик-орієнтованих моделей залучення міжнародного капіталу у ВДЕ в умовах поствоєнної трансформації, кількісну оцінку впливу воєнних, інституційних та регуляторних чинників на інвестиційну привабливість енергетичних проєктів, а також аналіз ефективності застосування механізмів змішаного фінансування, гарантій MIGA та контрактів CfD у національному контексті.

АНТИКРИЗОВЕ ЛІДЕРСТВО В СОЦІОЛОГІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

Богдан Хахула — 2025-12-30

Вступ. Сучасні економічні процеси характеризуються зростанням нестабільності, частотою кризових явищ та поглибленням соціально-економічних ризиків. Фінансові, інституційні, воєнні та глобалізаційні кризи істотно змінюють поведінку економічних суб’єктів, руйнують усталені механізми координації та знижують рівень суспільної довіри. За таких умов особливої ваги набуває феномен антикризового лідерства, який у соціології економіки розглядається не лише як управлінська функція, а як соціальний чинник стабілізації економічних відносин.

Методи. Методологічну основу дослідження становить поєднання загальнонаукових, соціологічних та міждисциплінарних методів пізнання. У роботі використано аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, системний і структурно-функціональний підходи для розкриття сутності антикризового лідерства в економічних процесах. Інституційний і порівняльно-соціологічний аналіз дозволив виявити вплив формальних і неформальних інститутів на лідерські практики в умовах криз. Застосування поведінкового підходу, сценарного аналізу та методу кейс-стаді забезпечило комплексне осмислення ролі лідерства у стабілізації та адаптації соціально-економічних систем.

Результати. Антикризове лідерство обґрунтовано як ключовий соціальний механізм стабілізації економічної поведінки в умовах інституційної нестабільності, що реалізується через формування довіри, зниження невизначеності та координацію колективних дій економічних акторів. Встановлено, що в умовах воєнних і системних криз ефективні лідерські практики безпосередньо корелюють із відновленням ділових очікувань, мобілізацією ресурсів та адаптацією господарських стратегій, зокрема в аграрному секторі України. Доведено, що антикризове лідерство виступає важливим чинником економічної резильєнтності, забезпечуючи трансформацію кризового досвіду в основу для посткризового відновлення та довгострокового соціально-економічного розвитку.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень у сфері антикризового лідерства доцільно пов’язати з поглибленим емпіричним аналізом лідерських практик у різних секторах економіки з використанням соціологічних опитувань, статистичних індикаторів і порівняльних міжрегіональних підходів. Особливу увагу варто приділити оцінюванню впливу довіри, комунікаційної прозорості та інклюзивності управлінських рішень на економічну резильєнтність суб’єктів господарювання в умовах воєнних і посткризових трансформацій. Подальший розвиток тематики також передбачає інтеграцію підходів інституційної економіки та поведінкової соціології для формування методів вимірювання ефективності антикризового лідерства та його ролі у довгостроковому соціально-економічному розвитку.

THE ROLE OF INNOVATIONS IN FORMING COMPETITIVE ADVANTAGES OF BUSINESS ENTITIES UNDER THE CONDITIONS OF TRANSFORMATION OF THE LATEST ECONOMIC MODEL

Nataliia Chukhraieva — 2025-12-30

Introduction. Under the current conditions of digital economy development, globalization, and transformation of the latest economic model, innovations act as one of the key factors in the formation and maintenance of competitive advantages of business entities. The rapid spread of digital technologies, automation, and new managerial solutions leads to changes in traditional approaches to enterprise operations and strengthens the role of innovations in ensuring sustainable development.

Methods. The research is conducted using methods of analysis and synthesis, systemic and comparative analysis, generalization of scientific approaches, as well as logical modeling. The informational and theoretical basis of the study consists of scientific works of domestic and foreign scholars in the field of innovative development, enterprise competitiveness, and transformation of economic systems.

Results. It is substantiated that innovations are a decisive tool for increasing the efficiency of enterprise activities and forming sustainable competitive advantages in modern economic conditions. It is determined that the implementation of digital technologies, automation of business processes, elements of artificial intelligence, and management information systems contributes to cost optimization, improvement of managerial decision-making quality, and increased adaptability of enterprises to market changes. The activities of leading companies that shape technological trends and ensure long-term competitiveness through innovation are analyzed. The main problems, barriers, and risks accompanying the process of innovative development of enterprises are identified.

Discussion. The obtained results have both theoretical and practical significance and can be used in the development of strategies for innovative development of business entities. Further research should focus on an in-depth analysis of enterprise adaptation mechanisms to transformational economic processes, particularly under conditions of post-crisis and post-war recovery.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ГІС-ТЕХНОЛОГІЙ

Андрій Шумяк — 2025-12-30

Вступ. Цифрова трансформація економіки суттєво змінює функціональне призначення геоінформаційних систем і формує нові вимоги до їх інтеграції у державні та ринкові процеси. Геоінформаційні системи перетворюються на критичний елемент цифрової інфраструктури, що забезпечує координацію даних, підтримку прийняття рішень та просторово обґрунтований розвиток. В цьому контексті важливо дослідити механізми функціонування ринку ГІС, його багаторівневу структуру, платформенні та екосистемні взаємодії, а також роль мережевих ефектів у створенні вартості.

Методи. Методологічну основу дослідження становить міждисциплінарний підхід, що поєднує економічні, технологічні та інституційні концепції аналізу ринку ГІС, а також системний підхід, який дозволяє декомпонувати ринкові елементи та оцінити взаємозв’язки між його акторами. Методичний апарат включає загальнонаукові методи аналізу і синтезу, монографічний і графічні методи, метод групування, спостереження та узагальнення.

Результати. В статті проаналізовано сутність, структуру і багаторівневу архітектуру ринку ГІС, включно з виробниками технологій, інтеграторами, постачальниками даних і користувачами, визначено особливості платформних та мережевих механізмів створення вартості. Охарактеризовано інтеграцію ГІС у цифрову економіку як критичну інфраструктуру, відкриту екосистему даних і аналітичну основу просторового розвитку.

Перспективи. Подальші дослідження мають бути спрямовані на емпіричну верифікацію теоретичних закономірностей, оцінку економічного ефекту впровадження ГІС у різних галузях, моделювання цінових стратегій платформ, аналіз міжорганізаційної координації та розвиток національної геопросторової інфраструктури. Особливий інтерес становить дослідження мережевих ефектів, бар’єрів входу та стратегій конкуренції на ринку ГІС у контексті цифрової трансформації.

КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙ: МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ТА КРИЗОВИХ ВИКЛИКІВ

Дмитро Шушпанов — 2025-12-30

Вступ. У сучасних умовах цифровізації, соціально-економічної нестабільності та кризових викликів, зокрема воєнного стану, кадрове забезпечення організацій набуває стратегічного значення для збереження їх стійкості, адаптивності та конкурентоспроможності. Це зумовлює потребу в уточненні та систематизації методологічних підходів до вимірювання й аналізу кваліфікаційного потенціалу персоналу.

Методи. Методологічною основою дослідження є системний, процесний та компетентнісний підходи. У роботі застосовано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, зокрема аналіз і синтез, узагальнення, порівняння, структурно-функціональний аналіз і логічне моделювання, що дозволило розглянути кадрове забезпечення як багаторівневу відкриту систему, інтегровану із зовнішнім середовищем.

Результати. Узагальнено та систематизовано основні методологічні підходи до вимірювання кваліфікаційного потенціалу персоналу – формально-кваліфікаційний, компетентнісний, інтегральний, динамічний, результативний та комплексний – із визначенням їх переваг і методологічних обмежень. Обґрунтовано доцільність застосування процесного підходу до аналізу ефективності кадрового забезпечення, який дозволяє інтерпретувати управлінські рішення у сфері персоналу як послідовний ланцюг взаємопов’язаних етапів із механізмами зворотного зв’язку. Визначено роль сучасних інструментів HR-аналітики, сценарного моделювання та оцінювання кадрової резильєнтності для прийняття обґрунтованих управлінських рішень у кризових умовах.

Перспективи. Доведено, що поєднання класичних методів аналізу з цифровими та інтегральними інструментами створює методологічне підґрунтя для комплексної оцінки кваліфікаційного потенціалу персоналу та підвищення ефективності кадрового забезпечення організацій у середньо- та довгостроковій перспективі, зокрема в контексті післякризового та післявоєнного відновлення. Перспективи подальших досліджень полягають у розвитку прикладних методик інтегральної оцінки кадрового потенціалу з урахуванням галузевих, організаційних і регіональних особливостей, а також у поглибленні емпіричних досліджень застосування цифрових HR-інструментів у практиці українських організацій.

ЛЮДСЬКІ РЕСУРСИ ЯК ОБ’ЄКТ СТРАТЕГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Владислав Альохін — 2025-12-30

Вступ. Діяльність сільськогосподарських підприємств відбувається в умовах підвищеної залежності від чинників зовнішнього середовища, зокрема природно-кліматичних коливань, сезонного характеру виробництва та нестабільності аграрних ринків. За таких обставин істотно зростає значення управлінських детермінант розвитку, серед яких ключову роль відіграє ефективне формування та використання людських ресурсів, що визначають здатність підприємств до досягнення стратегічних цілей, підвищення конкурентоспроможності та адаптації до структурних змін.

Методи. У процесі дослідження використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, зокрема аналіз і синтез – для узагальнення теоретичних підходів до трактування людських ресурсів як об’єкта стратегічного менеджменту сільськогосподарських підприємств. Методи системного та структурно-функціонального аналізу застосовано для дослідження взаємозв’язків між елементами системи стратегічного управління людськими ресурсами та визначення їх ролі в забезпеченні конкурентоспроможності аграрних підприємств. Економіко-статистичні та порівняльні методи використано для оцінювання сучасних тенденцій розвитку людських ресурсів і обґрунтування управлінських висновків.

Результати. У результаті дослідження обґрунтовано роль людських ресурсів як стратегічного активу сільськогосподарських підприємств, що безпосередньо впливає на реалізацію довгострокових цілей розвитку та підвищення їх конкурентоспроможності. Доведено доцільність інтеграції стратегічного управління людськими ресурсами в загальну систему менеджменту аграрних підприємств, що забезпечує зниження кадрових ризиків і підвищення організаційної стійкості. Визначено ключові напрями вдосконалення стратегічного HR-менеджменту, зокрема через розширення використання цифрових інструментів і HR-аналітики для підвищення обґрунтованості управлінських рішень та ефективності використання людських ресурсів.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень полягають у поглибленні методичних підходів до оцінювання стратегічної ефективності управління людськими ресурсами сільськогосподарських підприємств з урахуванням цифровізації, кліматичних ризиків і демографічних змін. Актуальним напрямом є розроблення інтегрованих моделей HR-аналітики, що поєднують показники продуктивності праці, мотивації та стійкості персоналу в системі стратегічного менеджменту. Подальші наукові пошуки доцільно спрямувати на обґрунтування інструментів розвитку людського капіталу аграрних підприємств у післявоєнний період та в контексті євроінтеграційних трансформацій.

УПРАВЛІННЯ ЗНАННЯМИ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ КАПІТАЛОМ У КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ІНДУСТРІЇ 4.0

Роман Волошин — 2025-12-30

Вступ. Розгортання Індустрії 4.0 суттєво трансформує механізми інноваційного розвитку підприємств і підвищує стратегічну роль знань та інтелектуального капіталу як ключових факторів конкурентоспроможності. В умовах взаємодії штучного інтелекту, великих даних і хмарних технологій традиційні підходи до управління нематеріальними активами потребують концептуального переосмислення. В цьому контексті важливо дослідити механізми інтеграції управління знаннями та інтелектуального капіталу як цілісної системи забезпечення інноваційного розвитку підприємств, а також визначити практичні напрями її вдосконалення з урахуванням викликів цифрової трансформації.

Методи. Методологічну основу дослідження становить міждисциплінарний підхід, що поєднує положення теорії інтелектуального капіталу, ресурсної концепції підприємства та сучасних доктрин управління знаннями. Методичний апарат включає методи аналізу і синтезу, порівняльний метод, наукову абстракцію та узагальнення, індуктивний і дедуктивний методи, а також статистичний метод та індексний аналіз для емпіричної оцінки інноваційного потенціалу України.

Результати. У статті розкрито теоретичні засади управління знаннями та інтелектуального капіталу в контексті інноваційного розвитку підприємств в умовах Індустрії 4.0. Обґрунтовано доцільність розширення класичної тривимірної моделі інтелектуального капіталу за рахунок четвертого компонента – капіталу цифрової трансформації. Визначено, що управління знаннями виконує роль операційного механізму відтворення інтелектуального капіталу в усіх його вимірах, а його ефективність визначається інтеграційним застосуванням процесного, ресурсного, стратегічного і цифрового підходів. На основі аналізу даних Глобального індексу інновацій за 2020–2025 рр. ідентифіковано системну асиметрію між інноваційними результатами та ресурсно-інституційним забезпеченням інноваційної діяльності в Україні. Сформульовано комплекс рекомендацій щодо вдосконалення системи управління знаннями на стратегічному, інституційному, культурному і технологічному рівнях.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень охоплюють широкий спектр проблем, пов’язаних із розробкою інтегративної моделі управління інтелектуальним капіталом, що враховує галузеву специфіку та рівень цифрової зрілості підприємств, а також із удосконаленням методичних підходів до кількісного вимірювання нематеріальних активів в умовах цифрової економіки. Окремої уваги потребує дослідження практики управління знаннями в контексті військового відновлення та євроінтеграційного курсу України.

ОСОБИСТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПОЄДНАННЯ САМОМЕНЕДЖМЕНТУ ТА ДІЛОВОЇ ЕТИКИ

Валентина Гершук — 2025-12-30

Вступ. Сучасний менеджмент характеризується зростанням вимог до професійної компетентності керівника, його здатності до ефективної самоорганізації, відповідального прийняття рішень і дотримання високих етичних стандартів у професійній діяльності. В умовах динамічного та конкурентного бізнес-середовища особиста відповідальність менеджера розглядається як комплексна характеристика, що формується на основі поєднання навичок самоменеджменту та принципів ділової етики.

Методи. У дослідженні використано діалектичний метод для розкриття сутності особистої відповідальності керівника як інтеграції самоменеджменту та ділової етики. Системний і структурно-функціональний підходи застосовано для аналізу взаємозв’язку між самоорганізацією, етичними нормами та результативністю управлінської діяльності. Методи узагальнення, порівняльного аналізу й наукової абстракції дали змогу сформулювати теоретичні висновки та обґрунтувати практичні напрями розвитку відповідального лідерства.

Результати. Результати дослідження засвідчили, що особиста відповідальність керівника формується через інтеграцію навичок самоменеджменту та дотримання принципів ділової етики, що забезпечує підвищення ефективності управлінських рішень і стабільність функціонування організації. Встановлено, що синергія самоорганізації, самоконтролю та етичних цінностей сприяє зміцненню довіри в колективі, формуванню позитивного соціально-психологічного клімату та зростанню мотивації працівників. Обґрунтовано, що розвиток відповідального лідерства через освітні програми, корпоративні стандарти та підтримку етичної культури є важливим чинником підвищення конкурентоспроможності організацій і досягнення стратегічних цілей сталого розвитку.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням методичних підходів до оцінювання рівня особистої відповідальності керівників та її впливу на ефективність управління організаціями. Важливим напрямом є вивчення взаємозв’язку між самоменеджментом, емоційним інтелектом і етичним лідерством у контексті цифровізації та трансформації сучасного управлінського середовища. Перспективним також є дослідження інструментів формування культури відповідального лідерства через корпоративні стандарти, освітні програми та розвиток організаційної етики.

УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ: ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА СУЧАСНІ ПІДХОДИ

Віталій Коваленко — 2025-12-30

Вступ. Якість продукції традиційно розглядається як один із ключових параметрів ефективності діяльності підприємств, однак у сільському господарстві її значення набуває особливої ваги з огляду на тісний зв’язок із продовольчою безпекою, екологічною стійкістю та соціально-економічним розвитком сільських територій. В умовах глобалізації аграрних ринків, посилення вимог споживачів і регуляторних стандартів, а також впливу воєнних, кліматичних і логістичних ризиків, проблема управління якістю в сільськогосподарських підприємствах виходить за межі суто виробничого аспекту та набуває комплексного економічного характеру.

Методи. У статті застосовано загальнонаукові методи аналізу та синтезу для узагальнення економічної сутності управління якістю в сільськогосподарських підприємствах і систематизації сучасних наукових підходів. Системний та структурно-функціональний підходи використано для дослідження елементів системи управління якістю та їх взаємозв’язків у процесі аграрного виробництва. Порівняльний, абстрактно-логічний та економіко-статистичний методи застосовано для оцінювання практики впровадження сучасних підходів до управління якістю та обґрунтування управлінських висновків.

Результати. У результаті проведено дослідження обґрунтовано багатовимірну економічну сутність управління якістю в сільськогосподарських підприємствах як інтегрованого процесу, що поєднує економічні, технологічні та інституційні складові й безпосередньо впливає на конкурентоспроможність і стійкість аграрного бізнесу. Визначено, що сучасні підходи до управління якістю, засновані на принципах системності, інноваційності, цифровізації та сталого розвитку, забезпечують зниження виробничих і ринкових ризиків та формування довгострокових конкурентних переваг. Доведено залежність результативності управління якістю від рівня інституційного й фінансового забезпечення та інвестицій у модернізацію, людський капітал і цифрові рішення, що є особливо актуальним для малих і середніх сільськогосподарських підприємств.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень пов’язані з поглибленням методичних підходів до оцінювання ефективності систем управління якістю в сільськогосподарських підприємствах з урахуванням вимог сталого розвитку та євроінтеграції. Актуальним напрямом є дослідження можливостей інтеграції цифрових технологій, систем простежуваності та ризик-орієнтованих підходів у практику управління якістю аграрної продукції. Подальші наукові пошуки доцільно спрямувати на обґрунтування економічних механізмів підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств через удосконалення управління якістю.

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПРОЄКТАМИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Мирослав Максимюк — 2025-12-30

Вступ. Актуальність дослідження зумовлена поширенням проєктного підходу в управлінні та необхідністю адаптації фінансового менеджменту до специфіки проєктної діяльності. Попри значну кількість наукових праць з проєктного менеджменту, питання системного застосування інструментарію фінансового менеджменту в межах конкретних проєктів залишається недостатньо опрацьованим.

Методи. Дослідження виконано на основі системного та проєктно-орієнтованого підходів. Використано методи аналізу та синтезу, логічного узагальнення, порівняльного та структурно-функціонального аналізу. Інформаційну базу становили наукові публікації вітчизняних і зарубіжних учених, методологічні настанови з управління проєктами, а також узагальнені приклади реалізації проєктів у комерційному та неприбутковому секторах.

Результати. Обґрунтовано підхід до трактування фінансового менеджменту в проєктній діяльності як системи управління фінансами проєкту, функціонально підпорядкованої його цілям і обмеженої рамками «трикутника проєктного менеджменту». Визначено ключові функції фінансового менеджменту на етапах життєвого циклу проєкту та здійснено чітке розмежування понять фінансового менеджменту в проєктах і проєктного фінансування.

Перспективи. Результати узгоджуються з сучасними дослідженнями у сфері проєктного менеджменту та розширюють їх у частині фінансової складової. Подальші дослідження доцільно спрямувати на аналіз практичних кейсів і галузевих проєктів з метою адаптації фінансових інструментів до різних умов реалізації.

ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Лариса Скоробогата — 2025-12-30

Вступ. Ресурсний потенціал сільськогосподарських підприємств виступає фундаментальною економічною категорією, що формує виробничі можливості, визначає структуру діяльності та впливає на результативність аграрного виробництва. В умовах кліматичних трансформацій, воєнних загроз, підвищеної ринкової волатильності та поглиблення євроінтеграційних процесів особливої ваги набуває проблема ефективного й раціонального використання ресурсів.

Методи. У процесі підготовки статті використано загальнонаукові методи аналізу та синтезу для узагальнення теоретичних підходів до інформаційно-аналітичного забезпечення управління ресурсним потенціалом. Системний і структурно-функціональний підходи застосовано для дослідження взаємозв’язків між елементами ресурсного потенціалу та інформаційно-аналітичними інструментами управління. Абстрактно-логічний, порівняльний і економіко-аналітичний методи використано для обґрунтування напрямів удосконалення управлінських рішень у сільськогосподарських підприємствах.

Результати. У результаті дослідження обґрунтовано визначальну роль інформаційно-аналітичного забезпечення як стратегічного інструменту управління ресурсним потенціалом сільськогосподарських підприємств в умовах воєнних, кліматичних і ринкових викликів. Доведено доцільність формування інтегрованих інформаційно-аналітичних систем, заснованих на цифрових технологіях, аналітиці даних і геоінформаційних інструментах, для підвищення ефективності використання земельних, трудових, матеріально-технічних і фінансових ресурсів. Визначено значущість інституційної координації та узгодження корпоративних і державних інформаційних систем як передумови зміцнення конкурентоспроможності, економічної стійкості та сталого розвитку аграрного сектору України.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень полягають у розробленні інтегрованих моделей інформаційно-аналітичного забезпечення управління ресурсним потенціалом сільськогосподарських підприємств з урахуванням цифровізації та зростання зовнішніх ризиків. Актуальним напрямом є поглиблення використання аналітики даних, геоінформаційних систем і цифрових платформ підтримки управлінських рішень для підвищення ефективності використання земельних, трудових і матеріально-технічних ресурсів. Подальші наукові пошуки доцільно спрямувати на оцінювання економічної результативності впровадження інформаційно-аналітичних систем і ролі державної підтримки у стимулюванні їх поширення в аграрному секторі.

FORMATION OF BUSINESS ENTITIES’ COMPETITIVE ADVANTAGES THROUGH THE DEVELOPMENT OF ENTREPRENEURIAL ECOSYSTEMS IN THE MODERN ECONOMY

Kateryna Bratkovska — 2025-12-30

Introduction. The formation of competitive advantages of business entities under modern conditions takes place in an environment of high economic uncertainty caused by global instability, the transformation of the world economic order, intensified globalization, digitalization, and digital transformation. The erosion of traditional market mechanisms and business models necessitates the search for new tools to ensure enterprise competitiveness. In this context, the development of entrepreneurial ecosystems is considered one of the key components of a contemporary economic model and an effective response to current challenges.

Methods. The study applies a combination of general scientific and special research methods, including analysis and synthesis, induction and deduction, systemic and structural-logical approaches, as well as comparison, grouping, and generalization methods. The information base of the research consists of scientific works of domestic and foreign scholars, analytical reports of international organizations, statistical data, global innovation and entrepreneurial ecosystem rankings, and open-source materials.

Results. The article examines the role of entrepreneurial ecosystems in the formation of competitive advantages of business entities. Key mechanisms through which ecosystems enhance enterprise competitiveness are identified, including the consolidation of financial, technological, and informational resources, knowledge exchange, integration of digital technologies, reduction of innovation risks, and acceleration of innovation implementation processes. The positions of national enterprises and the state in international ecosystem development rankings are analyzed, which makes it possible to objectively assess the current state of their functioning and identify major development constraints.

Discussion. The obtained results have practical significance for developing enterprise strategies aimed at ensuring sustainable competitive advantages through participation in entrepreneurial ecosystems and serve as a theoretical basis for further research in the field of digital and innovation-driven economics.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМНИЦТВА У СФЕРІ АВТОМОБІЛЬНОГО БІЗНЕСУ

Яків Дутка — 2025-12-30

Вступ. Автомобільна галузь переживає системну трансформацію, зумовлену поєднанням технологічних, ринкових і геополітичних процесів. Перехід до електромобільності, цифровізація операційних процесів, реструктуризація глобальних ланцюгів постачання та принципова зміна споживчої поведінки формують якісно нове конкурентне середовище, в якому традиційні моделі підприємницького управління втрачають свою ефективність. В умовах України ця проблематика набуває додаткової гостроти через наслідки повномасштабної збройної агресії, яка суттєво ускладнила операційне середовище підприємств галузі. За таких обставин теоретичне осмислення засад управління розвитком підприємництва у сфері автомобільного бізнесу є актуальним науковим завданням із виразним практичним виміром.

Методи. Методологічну основу дослідження становить сукупність підходів, що поєднують положення теорії динамічних здатностей, інституційної економіки та ресурсної концепції стратегічного управління. Методичний апарат включає методи аналізу і синтезу, порівняльний метод, наукову абстракцію та узагальнення, структурно-функціональний метод, а також галузевий аналіз із застосуванням моделі конкурентних сил для діагностики середовища автомобільного ринку України.

Результати. У статті систематизовано теоретичні підходи до трактування категорій «підприємництво» та «розвиток підприємства», запропоновано авторські визначення цих понять. Обґрунтовано доцільність інтегрованого застосування системного, стратегічного, інституційного та інноваційного підходів до управління розвитком підприємницьких структур. Розкрито галузеву специфіку автомобільного бізнесу через призму ланцюга створення вартості та виявлено функціональні взаємозалежності між його сегментами. Встановлено, що нерівномірність конкурентних умов і різний рівень доступу до ресурсів у різноманітних сегментах авторинку обумовлюють необхідність диференційованих управлінських підходів.

Перспективи. Подальші дослідження доцільно спрямувати на розробку диференційованих управлінських механізмів для окремих сегментів авторинку, концептуалізацію підприємницької резилієнтності в умовах воєнної економіки, а також побудову інтегративної моделі управління розвитком підприємництва в автомобільній сфері з урахуванням євроінтеграційного курсу України та галузевих технологічних трансформацій.

РОЗВИТОК БІРЖОВИХ ДЕРИВАТИВІВ ТА ОРГАНІЗОВАНОГО ТОВАРНОГО РИНКУ

Микола Ільчук — 2025-12-30

Вступ. Сучасні товарні ринки характеризуються високим рівнем невизначеності, значною волатильністю цін та зростаючим впливом глобальних економічних факторів, серед яких коливання попиту і пропозиції, зміни валютних курсів, торговельні обмеження, фінансові кризи та геополітичні ризики. Особливо це актуально для аграрних товарних ринків, де динаміка цін визначається сезонністю виробництва, кліматичними ризиками, змінами логістичних ланцюгів постачання та нестабільністю міжнародної кон’юнктури.

Методи. У дослідженні розвитку біржових деривативів та організованого товарного ринку використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема: діалектичний метод – для пізнання економічної сутності біржових інструментів і еволюції організованих товарних ринків; системний підхід – для аналізу взаємозв’язків між інституційним середовищем, біржовою інфраструктурою та механізмами ціноутворення; порівняльний аналіз – для зіставлення зарубіжного та вітчизняного досвіду функціонування ф’ючерсних ринків; економіко-статистичні методи – для оцінювання динаміки розвитку біржової торгівлі та ефективності деривативів як інструментів хеджування; інституційний аналіз – для визначення ролі формальних і неформальних правил у формуванні організованого товарного ринку; методи узагальнення та наукової абстракції – для формування теоретичних висновків і обґрунтування напрямів розвитку біржових деривативів.

Результати. Результати дослідження засвідчили, що розвиток біржових деривативів підвищує ефективність організованого товарного ринку через удосконалення механізмів ціноутворення, розширення інструментів управління ризиками та зростання ліквідності торгівлі. Встановлено, що застосування ф’ючерсних і опціонних контрактів сприяє стабілізації доходів учасників ринку, зниженню впливу цінової волатильності та підвищенню прозорості біржової інфраструктури, що є особливо важливим для аграрного сектору. Обґрунтовано, що для України формування повноцінного ринку деривативів потребує інституційного вдосконалення, цифровізації біржових процесів і гармонізації регуляторного середовища з міжнародними стандартами з метою посилення інтеграції у глобальні ринки.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень пов’язані з поглибленим аналізом інституційних і регуляторних механізмів розвитку біржових деривативів в умовах інтеграції України до європейського економічного простору та адаптації до стандартів ЄС. Важливим напрямом є розроблення методичних підходів до оцінювання ефективності деривативних інструментів у хеджуванні аграрних ризиків, з урахуванням воєнних викликів, волатильності світових ринків і кліматичних факторів.

ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ АКТИВІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Надія Свиноус — 2025-12-30

Вступ. Інвестиційна діяльність є ключовою передумовою сталого розвитку сільськогосподарських підприємств, оскільки саме вона забезпечує оновлення матеріально-технічної бази, впровадження інноваційних технологій, підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності аграрного сектору. В умовах структурних трансформацій національної економіки, воєнних ризиків, кліматичних змін і поглиблення євроінтеграційних процесів інвестиції набувають системоутворювального значення, виконуючи функцію фінансового та технологічного підґрунтя відтворювальних процесів і адаптації аграрного виробництва до зростаючої нестабільності зовнішнього середовища.

Методи. У процесі дослідження використано загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема аналіз і синтез – для узагальнення теоретичних підходів до інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств. Економіко-статистичні та порівняльні методи застосовано для оцінювання стану, динаміки й проблем інвестиційних процесів в аграрному секторі. Системний та структурно-функціональний підходи використано для обґрунтування напрямів активізації інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств.

Результати. Встановлено, що інвестиційна діяльність сільськогосподарських підприємств України перебуває під впливом сукупності фінансових, ризикових та інституційних обмежень, які стримують модернізацію виробництва й упровадження інновацій. Доведено, що недостатній доступ до довгострокових фінансових ресурсів, високі воєнні та кліматичні ризики, а також обмежена ефективність державної підтримки знижують інвестиційну активність і результативність відтворювальних процесів у аграрному секторі.

Обґрунтовано доцільність реалізації комплексної політики активізації інвестиційної діяльності, яка поєднує фінансові стимули, аграрне страхування, інвестиції в цифрові технології та розвиток людського капіталу. Визначено, що узгоджене залучення державних, приватних і міжнародних інвестицій створює передумови для підвищення продуктивності, економічної стійкості та конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств у довгостроковій перспективі.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень доцільно пов’язати з оцінюванням ефективності інструментів державної та міжнародної підтримки інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств в умовах воєнного та післявоєнного відновлення. Важливим напрямом є розроблення економіко-математичних моделей управління інвестиційними ризиками, з урахуванням кліматичних, фінансових і безпекових чинників. Окремої уваги потребують дослідження ролі цифрових інвестицій та інвестицій у людський капітал у підвищенні стійкості й конкурентоспроможності аграрних підприємств у довгостроковій перспективі.