КЛАСИФІКАЦІЯ СІМЕЙНИХ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Анотація

Вступ. Практично в усіх країнах світу cімейні форми господарювання, що провадять діяльність в аграрній сфері є невід’ємною складовою сільськогосподарського виробництва на всіх етапах його становлення та розвитку. Україна – не виняток. Так, cімейні форми господарювання за роки колективізації і функціонування колгоспно-радгоспного ладу був представлений особистими підсобними господарствами населення.
Розвитку цих форм господарювання присвячено дослідження багатьох провідних вітчизняних вчених-аграрників. Проте і дотепер залишаються питання, які недостатньо вивчені, чимало з них дискусійні. Зокрема, в теоретичному і методологічному аспектах заслуговують на увагу подальші дослідження сутнісної характеристики сімейних форм господарювання з точки зору розвитку малих форм товарного виробництва, співвідношення в них бізнесу і підприємництва, ідентифікації понять та визначення критеріїв типізації суб’єктів аграрної господарської структури, оцінки економічного потенціалу за власністю і розмірами, формування земельних і власницько-господарських відносин тощо.
Методи. Методологічною і теоретичною основою статті є законодавство зарубіжних країн, праці вітчизняних і закордонних вчених, а також результати власних досліджень. У статті використано діалектичний метод пізнання та системний підхід, а також прийоми абстрактно-логічного методу, а саме: аналіз і синтез, індукція та дедукція, аналогія і співставлення. Результати. На основі систематизації положень теорії соціальної психології й управління, з використанням секторального підходу для виділення певних складових із цілісної системи, розглянуто взаємозв’язок діяльності сімейних форм господарства з потребами людини, виявлено причинно-наслідковий характер задоволення потреб людини, а також роль сімейних форм господарств у забезпеченні потреб домогосподарств. Перспективи. Класифікацію селянських форм господарювання необхідно провадити залежно від рівнів товарності, цільового використання земельних ділянок і форми власності. Згідно зазначених підходів сімейні форми господарювання поділяються на товарні, малотоварні та нетоварні господарства, а залежно від цільового призначення та форми власності земельні ділянки сімейних форм господарювання доцільно класифікувати як: присадибні, які на праві спільної сумісної власності належать усім членам сім’ї; для ведення сімейного фермерського господарства чи у формі фізичної особи-підприємця, які на праві приватної власності належать одному члену сім’ї; для ведення особистого селянського господарства, які на праві приватної власності належать окремим членам сім’ї; для ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва, які на праві користування належать одному з членів сім’ї; для ведення городництва і сінокосіння, які тимчасово виділені на праві користування із земель комунальної власності; для випасання худоби, які використовуються як громадське пасовище, що належить сільській громаді; орендовані або передані домогосподарству на праві безоплатного використання інші земельні ділянки для ведення сільськогосподарської діяльності.