ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ ТВАРИННИЦТВА В УМОВАХ КРИЗИ

Анотація

Вступ. Мета розвитку галузі м’ясного скотарства як єдиної системи – насичення продовольчого ринку якісними м’ясом і м’ясопродуктами власного виробництва, досягнення продовольчої незалежності держави та збільшення експорту продукції, що забезпечується через відповідну організаційну модель ефективного розвитку м’ясного скотарства. Визначено складові галузі, які є необхідними для формування ефективної ринкової моделі організації діяльності м’ясного скотарства і об’єднують сукупність суб’єктів господарювання, а саме: особисті селянські господарства; фермерські господарства; сільськогосподарські підприємства; виробничі і збутові кооперативи; агрохолдинги; асоціації, племінні заводи, племінні репродуктори. Методи. Теоретичною та методологічною основою є положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, законодавчі та нормативні акти органів державної влади України з питань розвитку аграрного сектора. Використано такі методи дослідження: діалектичний метод пізнання – при дослідженні трансформації відносин у галузі; теоретичного узагальнення і порівняння – для розвитку понятійного апарату; методи аналізу і синтезу – для деталізації об’єкта дослідження; абстрактно-логічний – при теоретичному узагальненні сутності та методів формування механізмів управління ефективністю галузі; графічний – для наочного відображення структури галузі. Результати. Виявлено, що у процесі сільськогосподарського виробництва між суб’єктами господарювання встановлюються певні економічні відносини, що за своєю суттю є сукупністю різних елементів ринкової економіки. Галузь м’ясного скотарства, як складова частина національної економіки,розвиваеться під дією об'єктивних законів ринку. Важливу роль у цьому процесі відіграє конкуренція, яка зумовлює динамічний розвиток економічних процесів і тісно пов’язана з ціною, попитом і пропозицією. Перспективи. Обґрунтовано, що для ефективного розвитку м’ясного скотарства існує потреба в застосуванні інтеграційних технологій, що передбачають об’єднання економічних, організаційних, технологічних, трудових та інтелектуальних потенціалів їхніх учасників, які забезпечуються на основі механізму самофінансування і залучення інвестиційних ресурсів для нових високоефективних виробництв